Громадський суд і осуд в Україні XVII–XVIII століть | Український інтерес

Українське село кінця XVII–XVIII ст. пережило багато буремних потрясінь. Це був період Руїни, поділу України по Дніпру, повстань, переворотів і ситуативних союзів. повідомляє останні новини На ту епоху припадає державницька та військово-політична діяльність Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Пилипа Орлика. Саме тоді був вирізаний і залитий кров’ю Батурин, знищена Запорозька Січ, почалися тотальні репресії імперської влади проти козаків, обмеження й подальша ліквідація козацької автономії – загалом в історичній науці він характеризується як один з найважчих і найтрагічніших періодів, який значною мірою вплинув на подальшу історичну долю Української держави і розвиток української нації. Великі трансформаційні зміни відбулися і в середовищі сільської громади. Наслідком імперських завойовницьких дій стало підпорядкування Київської митрополії московському патріархату, що призвело до запровадження на території України духовних консисторій як органів церковного управління. В їхній компетенції перебували суди – не лише над духівництвом, але й над мирянами. Бюрократичне церковне діловодство лишило нащадкам у спадок значну кількість консисторійних судових справ. Їх почали вивчати українські вчені вже з другої половини XIX ст. У тих справах – перипетії сотень і сотень людських доль, повсякденне життя української громади, пристрасті й трагедії, і головне – канони та норми громадського мирського життя, особливо – родинного. Життєвий уклад тогочасних українців, наших далеких предків, усталені традиції часто-густо суперечили насаджуваним московськими попами канонам – а отже, засуджувалися і каралися. У єпитимійних справах йдеться не лише про скоєні злочини (убивства, побутові й майнові конфлікти тощо), адже й вони мали місце – а й про елементарне право людини на особисте щастя після кількох невдалих спроб. Церква суворо засуджувала навіть третій шлюб, а українці й українки (насамперед удівці) вперто укладали четвертий і навіть п’ятий. Утім, за тогочасним звичаєвим правом і народними шлюбними традиціями, факт спільного проживання вже трактувався як укладений шлюб і саме таким визнавався громадою. Одним з найуживаніших церковних покарань для такої пари була єпитимія та заборона на спільне проживання.